Blog

На сьогодні розповсюдженим явищем є порушення авторських прав під час реалізації контрафактних товарів, які набувають масового захисту у судах. Судова практика має позитивне вирішення спорів на користь позивачів, авторські права яких порушені.

Виявлення таких правопорушень реалізується шляхом здійснення контрольних закупок контрафактних товарів у осіб, які не мають право на їх реалізацію та подальшим зверненням за судовим захистом. Найрозповсюдженим є винесення судових рішень про стягнення компенсацій у зав’язку із порушенням авторських прав. Суми компенсацій становлять від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат станом на день винесення судового рішення. Навіть при реалізації товару незначної вартості, наприклад 2 грн., суб’єкт реалізації має заплатити суму компенсації, не меншу, ніж встановлена законом.
Так, за змістом ст. ст. 421, 433, 435 Цивільного кодексу України, ст. ст. 7, 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права” об’єктом авторського права, що охороняється, є результат творчої праці.
Відповідно до п. “д” ч. 1 ст. 3 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, дія цього закону поширюється на твори та об’єкти суміжних прав, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України.
Стаття 9 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передбачає, що частина твору, яка може використовуватись самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього закону.
Згідно Закону України “Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав” № 34/95-ВР від 27.01.1995 року в Україні ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав.
Відповідно до ст. 2 вищезазначеної Угоди, учасницями якої є Україна та Російська Федерація, Держави-учасниці застосовують Всесвітню конвенцію про авторське право 1952 року як до творів, створених після 27 травня 1973 року, так і до творів, що охоронялися за законодавством Держав-учасниць до цієї дати, на тих же умовах, які встановлені національним законодавством щодо своїх авторів.
Відповідно до ст. 1 Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року, кожна Договірна Держава зобов’язується вжити всіх заходів, необхідних для забезпечення достатньої і ефективної охорони прав авторів і всіх інших власників авторських прав на літературні, наукові і художні твори, зокрема, твори живопису, графіки.
Випущені в світ твори громадян будь-якої Договірної Держави, рівно як і твори, вперше випущені у світ на території такої Держави, користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку така Держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені в світ на її власній території. Не випущені в світ твори громадян кожної Договірної Держави користуються в кожній іншій Договірній Державі охороною, яку ця Держава надає творам своїх громадян, що не випущені в світ (ст. 2 Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року).
Під “випуском у світ” у розумінні цієї Конвенції слід розуміти відтворення в якій-небудь матеріальній формі і надання невизначеному колу осіб примірників твору для читання або ознайомлення шляхом здорового сприйняття (ст. 6 Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року).
У відповідності до ст.1 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1886 року, до якої Україна приєдналася Законом України “Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів” (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) і яка згідно зі ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, країни, до яких застосовується ця Конвенція, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори. Україна та Російська Федерація є учасницями Бернської конвенції.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Бернської конвенції, термін “Літературні і художні твори” охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори i пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, дo яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки тощо.
Згідно п. 6 ст. 2 вказаної Конвенції, твори, зазначені у цій статті користуються охороною у всіх країнах Союзу. Ця охорона здійснюється на користь автора і його правонаступників.
Відповідно до статті 5 вказаної Конвенції щодо творів, з яких авторам надається охорона на підставі цієї Конвенції, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особливо наданими цією Конвенцією.
Об’єктом правової охорони Бернська конвенція проголошує будь-які твори літератури, науки і мистецтва незалежно від форми і способу їх вираження. Перелік творів, що мають охоронятися національним законодавством і яким надається охорона даною Конвенцією, невичерпний. Це можуть бути твори будь-якого наукового чи художнього рівня, жанру, призначення тощо.
Користування цими правами і здійснення їх не пов’язані з виконанням будь-яких формальностей; таке користування і здійснення не залежать від існування охорони в країні походження твору.
Отже, крім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, рівно як і засоби захисту, що забезпечують автору охорону його прав, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в ній.
Захист порушених виключних прав здійснюється за Законом України “Про авторське право і суміжні права”, Цивільним Кодексом України та іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про авторське право і суміжні права” виключне право – це майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об’єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншими особами у межах строку, встановленого цим Законом.
Нормами частини 2 статті 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права” визначено способи використання твору, зокрема подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця у будь-який час за їх власним вибором. Причому, перелік способів використання твору, передбачений вищезазначеною нормою права, не є вичерпним.
У п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав” від 4 червня 2010 року № 5 роз’яснено, що авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об’єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею. Правова охорона поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, такі і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо). Відповідно до ст. 9 Закону України “Про авторське право і суміжні права” частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
Таким чином, назва твору, фрази, словосполучення та інші частини твору, які можуть використовуватися самостійно, підлягають охороні як об’єкт авторського права тільки у тому випадку, коли вони є результатом творчої діяльності автора і є оригінальними. Передбачена цим Законом правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі, наприклад на шахову партію, методи навчання (ч. 3 ст. 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права”).
Відповідно до ст. 9 Закону України “Про авторське правіта суміжні права”, частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону.
Відповідно до роз’яснень, наведених у п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав” від 4 червня 2010 року № 5, відповідно до частини третьої статті 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб’єктів авторських прав і (або) суміжних прав. Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК України, статті 11 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Зокрема, первинним суб’єктом, якому належить авторське право, є автором твору.
Відповідно до ст. 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
З урахуванням положень ст. 440 Цивільного кодексу України суб’єкт авторського права на твір має наступні майнові права: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.
Відповідно до п.п. 1, 6 ч. 3 ст. 15 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: відтворення творів, переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів.
Згідно ст. 443 Цивільного кодексу України використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
В статті 441 Цивільного кодексу України зазначено, що використанням твору є його опублікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.
У відповідності до п. 1 ст. 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статями 21, 25, 42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав; б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав – опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних программ і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.
Розповсюдження товару без відповідного дозволу володільця авторського права є порушенням вимоги Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Цивільного кодексу України, Закону України “Про авторське право і суміжні права”.
Згідно п. 44 постанови Пленуму Верховного суду України від 04.06.2010 року № 5 “Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав” (далі – Постанова) відповідно до пункту “б” статті 50 Закону України “Про авторське право і суміжні права” розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних программ і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення є порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту.
Особа, яка розповсюджує об’єкти авторського права і (або) суміжних прав без дозволу суб’єкта такого права, несе відповідальність за порушення виключних прав на цей твір і в тому випадку, коли контрафактну продукцію нею отримано за договорами з третіми особами.
У відповідності до п. 11 вищезазначеної Постанови, належним відповідачем у справі про захист авторського права і (або) суміжних прав є особа, яка своїми діями порушила майнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав.
Види порушень авторського права і (або) суміжних прав, зокрема, наведені статях 50 та 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права”.
Відповідно до ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об’єктів суміжних прав, використанні творів і об’єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:
а) вимагати визнання та поновлення своїх прав, у тому числі забороняти дії, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
б) звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;
г) подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;
є) вимагати, в тому числі у судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав та судові рішення щодо цих порушень;
ж) вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження.
Згідно п. “г” ч. 2 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” , суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
При визначенні розміру компенсації, яка має бути виплачена замість відшкодування збитків чи стягнення доходу, суд зобов’язаний у встановлених пунктом “г” цієї частини межах визначити розмір компенсації, враховуючи обсяг порушення та наміри відповідача.
Розмір компенсації визначається судом з урахуванням п. 42 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 04 червня 2010 року “Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав”, де вказано: відповідно до пункту “г” частини першої статті 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” суб’єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу. При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків.
Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”, розмір компенсації має визначатися судом у межах заявлених вимог у залежності від характеру порушення, ступеню вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується: тривалість порушення та його обсяг (одно – або багаторазове використання об’єкта авторського права); передбачуваний розмір збитків потерпілої особи; розмір доходу, отриманого внаслідок правопорушення; кількість потерпілих осіб; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації мають бути наведені в судовому рішенні.
Згідно ч. 2 п. 29 постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”, відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону України “Про авторське право і суміжні права” при використанні ним твору та/або об’єкта суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідачі у вказаній категорії справ повиненні спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).
Вина реалізаторів товару полягає в тому, що вони не звертаються до володільця авторських прав ні за офіційною інформацією про поставлений товар, ні за дозволом реалізовувати наявний контрафактний товар, та вводять Товар в цивільний обіг.
Реалізатор товару зобов’язаний, при прийманні товару до реалізації, перевіряти останній на предмет відповідності вимогам чинного законодавства України.
Згідно п. 51.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”, кожен окремий факт протиправного використання об’єктів авторського права, в тому числі неодноразове використання одного й того самого об’єкта, становить самостійне порушення і може бути підставою для застосування відповідальності у вигляді компенсації.
Згідно п. “г” ч. 2 ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” , суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.
Таким чином, для уникнення порушень та відповідної відповідальності, фізичним особам – підприємцям та юридичним особам, що здійснюють реалізацію товарів, слід звертати увагу на походження товару та вживати заходів щодо звернення до володільців авторських прав за отриманням дозволу на таку реалізацію. Інформація щодо власників авторських прав є відкритою.