Blog

Одним із розповсюджених підстав проведення позапланової виїзної перевірки платника ПДВ та невизнання його права на податковий кредит є порушення кримінальної справи відносно його контрагента, за фактом фіктивного підприємництва або ухилення від сплати податків.

 В своєму акті перевірці ДПІ зазвичай зазначає про результати проведеної в рамках порушеної кримінальної справи, почеркознавчої експертиза щодо достовірності підпису на податкових накладних, підписам посадових осіб. Результатом чого є невизнання органом ДПІ податкових накладних, нікчемність угоди та відсутність права на податковий кредит. 

Такі висновки ДПІ є хибними та невірними з наступних підстав:

У відповідності до п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Право на бюджетне відшкодування встановлено статтею 200 ПК України встановлено, в якій зазначено, що сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При від’ємному значенні такої суми, вона враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу – зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту встановлено п. 198.2. ст. 198 ПК України. Такою вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Помилковим є висновки ДПІ про те, що платник не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на порушення кримінальної справи відносно його контрагента за фактом фіктивного підприємництва, встановлення результатів почеркознавчої експертизи контрагента, тощо.

Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Якщо всі суми були підтверджені платником у встановленому порядку податковими накладними, висновки ДПІ щодо порушення зазначеної норми є хибними та невірними.

Податкова накладна, а також супроводжувальні документи, наприклад такі, як квитанції до касового прибуткового ордеру, акти виконаних робіт, видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку господарська операція відображена у податковій накладній.

Нормами діючого законодавства, в тому числі й податкового, не надано право ДПІ на визнання недійсними податкових накладних. ДПІ не є уповноваженим на це органом, та повинна діяти в межах своїх повноважень і не порушувати ст. 19 Конституції України.

Що стосується висновків почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках кримінальної справи, стосовно відповідності підпису, зробленого на податкових накладних, підписам посадових осіб контрагента, що за частіше зазначаються ДПІ у акті перевірці, то такі висновки не можуть бути використані як достовірний факт недійсності господарської операції, оскільки така експертиза є лише одним із доказів у кримінальній справі, що розглядається судом в сукупності з іншими доказами.

Згідно ч. 2 та 3 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тому, в більшості випадків, ДПІ не може посилатися на нікчемність правочину, оскільки нормою закону прямо не встановлено його нікчемність, а рішенням суду нікчемність правочинів визнано не було.

Відсутність судового рішення, що набрало законної сили про визнання недійсними установчих документів юридичної особи – контрагента на час здійснення сторонами господарською операції є достеменним фактом для використання права на податковий кредит.

У випадку подальшого прийняття судового рішення про визнання недійсним установчих документів, анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призведе до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавить  правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Якщо на час здійснення господарських операцій сторони були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, ДПІ не може посилатися на фіктивність будь-кого з контрагентів.

За таких обставин один контрагент не може нести відповідальність ні за несплату податків інших контрагентів (п. 36.5. ст. 36 ПК України), за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі.

Оскільки статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” встановлено, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, було внесено до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних лише з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку на додану вартість (п. 184.4 ст. 184 ПК України).

Отже, податкова накладна видана платником податку, який поставляє товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту.

З наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, а також подальше визнання фіктивності підприємництва, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Таку ж позицію займає ДПА України, що відображено в листі N10-3018/740 від 10.03.2009р «ПДВ та фіктивні контрагенти».